Штучне дихання для України

Обсяг закордонної фінансової допомоги, отриманої Києвом після 24 лютого 2022-го, становив майже 200 мільярдів доларів і зрівнявся з ВВП України з відносно мирним 2021 роком. За цей час вітчизняна залежність від зовнішніх дотацій стала критичною.

Соціальні та гуманітарні витрати, покриття дефіциту бюджету, закупівля військового обладнання та озброєння: зовнішнє фінансування рятує нас буквально на кожному кроці.

Фактично Україна воєнного часу – це пацієнт, підключений до апарату штучного дихання. Без цього українці вже давно задихнулися б під вагою незліченних проблем, породжених повномасштабною російською агресією.

Звісно, ми стали далеко не першою державою в історії, яка опинилась у подібному становищі.

Наприклад, економіку Південної Кореї за президента Лі Син Мана відкрито називали “економікою допомоги”. До кінця 1950-х американські вливання становили приблизно половину доходів південнокорейського бюджету, а раніше цей показник був іще вищим.

Тільки завдяки допомозі США вдавалося уникати масового голоду, оплачувати імпорт, утримувати величезну армію та забезпечувати мінімальне функціонування інфраструктури, зруйнованої під час війни.

Південнокорейське економічне диво, що дозволило Сеулу обходитися без зовнішнього фінансування, сталося набагато пізніше.

При цьому зруйнована Південна Корея була країною, де таки вдалося досягти сталого перемир’я.

У Південному В’єтнамі, де війна тривала безперервно, ефект штучного дихання був виражений ще сильніше. Зовнішні дотації покривали до 80–90% видатків сайгонського уряду.

Через війну легальний південнов’єтнамський експорт скоротився до символічних 15–20 мільйонів доларів на рік, а практично весь імпорт – на суму понад 750 мільйонів щорічно – закуповувався за американські гроші. І це не враховуючи прямих військових поставок зі США, які йшли в обхід цивільного бюджету.

За іронією долі, з поправкою на інфляцію сукупний обсяг фінансової допомоги Південному В’єтнаму становив 193,8 мільярда сучасних доларів: майже стільки ж, скільки ми отримали після 24.02.2022.

Коли йдеться про величезні грошові вливання ззовні, завжди актуалізується тема корупції.

Існує уявлення, що закордонна фінансова допомога породжує всілякі зловживання; і що чималу її частину крадуть чиновники та силовики.

Справді, часто так і відбувається: Південна Корея 1950-х та Південний В’єтнам 1960-х не дадуть збрехати. Та й в Україні 2020-х є схожі тенденції.

Але навіть якщо необмежена зовнішня допомога розподіляється чесно та прозоро, вона все одно кардинально змінює правила гри всередині країни.

Фінансове штучне дихання фактично відриває державну машину від своїх громадян.

У рамках звичайної ринкової економіки держава критично залежить від платників податків і змушена постійно зважати на їхні потреби, інтереси, настрої та вимоги. Це обтяжливо для будь-якого чиновника чи силовика.

А штучне фінансування ззовні дарує державі безпрецедентну свободу дій. Що більше грошей надходить у скарбницю як закордонна допомога, що ширшою стає ця альтернативна кормова база, то менше державні мужі схильні думати про своїх колишніх внутрішніх годувальників.

І коли військово-політичному керівництву України закидають те, що воно не допомогло вітчизняному бізнесу підготуватися до ескалації повітряної війни, ці закиди виглядають дещо наївно.

Хоч як би Україна не страждала від російського повітряного терору, завжди є надія, що колосальні зовнішні дотації покриють збитки і дозволять нашій державній машині сяк-так функціонувати.

У певному сенсі, це український стратегічний козир. Водночас у держави-агресора такого козиря немає.

Так, живучи під західними санкціями, Росія не змогла б вести затяжну повномасштабну війну без підтримки Китаю та інших країн Глобального Півдня.

Однак ця підтримка – не пряма, а лише непряма. Це не штучне дихання, а максимум пігулка від фінансового головного болю.

Ні Пекін, ні Тегеран, ні Делі, ні хтось ще не збираються покривати мільярдні збитки від українських повітряних ударів по РФ.

Таким чином суто теоретично Україна може не боятися ескалації, йти на постійне підвищення ставок, пожертвувати цілими галузями економіки та допустити їхнє повне знищення під час необмеженої повітряної війни.

Сподіваючись на те, що допомога західних партнерів так чи інак компенсує будь-які втрати; натомість ворожа економіка без штучного дихання буде зруйнована непоправно, і це спричинить крах РФ.

Зважаючи на схильність верховного головнокомандувача Володимира Зеленського до ризикованих і навіть авантюрних стратегій, цілком імовірно, що подібний сценарій розглядався на Печерських пагорбах. На жаль, на практиці він має дуже серйозні вади.

І це навіть не страждання цивільного населення, яким на пострадянському просторі не надають надмірного значення.

Головна проблема в іншому. По-перше, немає гарантії, що зовнішня допомога закриє абсолютно будь-яку дірку в українському бюджеті.

Вже зараз для фінансування Сил оборони України не вистачає 27 мільярдів доларів, і в ЄС не можуть зрозуміти, чому виник такий значний дефіцит.

А по-друге, немає жодної впевненості, що в найближчій перспективі нас взагалі не відріжуть від штучного дихання.

Торік Україна вже зіткнулася з сумним прецедентом, коли після повернення Дональда Трампа до Білого дому наш головний донор – Сполучені Штати Америки – раптово перестав таким бути.

Українському керівництву довелося терміново переорієнтуватися на європейських фахівців зі штучного дихання.

Але зараз заклики перекрити кран Києву звучать і в Європі: причому з вуст політиків, які набирають популярності.

Наприклад, про це відкрито говорять праві популісти з Alternative für Deutschland, які щойно відсвяткували тріумф на земельних виборах у Саксонії-Ангальт. У такому ж дусі висловлюється і керівництво французького Rassemblement national – а тим часом шанси Марін Ле Пен перемогти на весняних виборах 2027 виглядають найвищими за всю її політичну кар’єру.

Для України це величезний ризик. А для російського режиму – потенційне вікно можливостей.

Кремль не має стимулів закінчувати війну, що зайшла в глухий кут.

Навпаки, з’являється стимул продовжувати бойові дії, чекаючи на президентські вибори у Франції та інші зміни європейського політичного ландшафту. Розраховуючи на те, що Україна, прив’язана до апарату штучного дихання, якось зіткнеться з наслідками його різкого відключення.

Зрештою так сталося з Південним В’єтнамом у 1973–1975 роках.

Михайло Дубинянський