Війна, яку ми залишили позаду
“Велика війна в Україні триває довше, ніж Велика Вітчизняна”, – такий наратив ширився в російських опозиційних колах у січні 2026-го. Тим самим противники Путіна намагалися продемонструвати стратегічне фіаско кремлівського вождя.
Порівняння з радянсько-німецьким протистоянням 1941–1945 років справді виглядало символічно, проте лише для самих росіян. Так звана “Велика Вітчизняна” залишається фетишем у РФ, однак в інших частинах планети її не прийнято виокремлювати з Другої світової.
А ось цього тижня було подолано ще один історичний рубіж, повний справжнього глобального символізму. 1568 днів – саме стільки тривала Перша світова війна 1914–1918 років. Ми живемо в умовах повномасштабної війни вже 1571-ий день.
Війна, яку сучасники називали “The Great War”, “La Grande Guerre” та “Der Grosse Krieg”. Війна, яка поховала чотири імперії та кардинально змінила карту Європи. Війна, описана Ремарком, Гемінґвеєм, Гашеком, Юнґером, Барбюсом і Дос Пассосом. Ця легендарна війна виявилася менш тривалою, ніж масштабне російсько-українське протистояння.
Характерно, що в обох випадках ніхто не готувався до виснажливого та затяжного збройного конфлікту. І тоді, і зараз війна обдурила своїх ініціаторів і мимовільних учасників, пішовши за непередбачуваним сценарієм.
1914 року німецький план блискавично розгромити Францію за 6–8 тижнів провалився майже відразу. Як і російська операція у Східній Пруссії, за якою мав бути подальший наступ углиб Німеччини. Як і надії британського експедиційного корпусу повернутись додому до Різдва. Усі початкові військові розрахунки виявилися абсолютно неспроможними – але війну це не зупинило. В європейських столицях взяв гору принцип “якщо почали, то треба продовжувати”.
Той самий принцип спрацював і 2022-го, коли провалилася спроба кремлівського бліцкригу в Україні. Абревіатура “СВО” досі залишається знущальним нагадуванням про маленьку переможну операцію, замість якої Росія отримала роки кривавої бійні.
Проте не можна сказати, що українці виявилися набагато прозорливішими за агресора: адже 2023-го ми теж чекали на переможний контрнаступ і швидкий розгром РФ. На жаль, вийшло інакше.
В обох випадках сучасні технології швидко почали гру і до невпізнання змінили обличчя війни. Якщо Перша світова поклала край стратегічним напрацюванням ХІХ століття, то російсько-українське протистояння обнулює випробувані стратегії ХХ століття. Як і в 1914–1918 роках, історію військового мистецтва доводиться писати наново.
Щоправда, нинішній технологічний прорив виявився менш різнобічним, ніж у роки Першої світової. Кулемети, колючий дріт, отруйні гази, танки, цепеліни, підводні човни: по суті, все це різноманіття замінив Його Величність Дрон, що виступає в тій чи іншій ролі.
З одного боку, всюдисущі дрони знову перетворили маневрену війну на позиційну. Вони максимально ефективно знищують живу силу та бойову техніку; роблять поле бою прозорим і створюють майже непереборну кілзону.
З іншого боку, дрони активно застосовуються, щоб якось компенсувати позиційний глухий кут на фронті. Вони дозволяють обходити оборону супротивника і систематично вражати його тили – навіть найвіддаленіші. Долаючи сотні та тисячі кілометрів, дрони руйнують економічний потенціал ворога і таким чином замінюють морську блокаду та необмежену підводну війну – інструменти, що використовувалися для цієї мети Великобританією та Німеччиною в 1914–1918 роках.
Подібно до Першої світової, російсько-українське протистояння стало типовою війною на виснаження. Обидві сторони намагаються знекровити супротивника, задушити його економіку та придушити його волю до опору.
Як і в ХХ столітті, особливої уваги надають дестабілізації ворожого тилу з допомогою загострення класових суперечностей. На зміну старому наративу “поки бідняки страждають і гинуть, капіталісти наживаються на війні” прийшов сучасніший: “Поки прості люди страждають і гинуть, впливові корупціонери наживаються на війні”.
Однак явного переможця в нинішній війні на виснаження наразі не видно. І сьогоднішня Україна (всупереч кремлівським надіям), і нинішня Росія (всупереч нашим власним сподіванням) виявилися досить стійкими. Більш стійкими, ніж могутні держави, залучені до Першої світової війни.
У ті часи 1568 днів вистачило, щоб у вкрай виснаженій Німеччині почалася революція, і Берлін капітулював, не втративши в боях жодного квадратного кілометра власної території.
Тодішня Російська імперія протрималася ще менше, звалившись під вагою військових проблем ще 1917-го року.
А ми та наш ворог подолали 1570-денний рубіж, залишили Першу світову позаду – і воюємо далі.
Труднощі, які існують на даному етапі війни, не вважаються критичними ні в Москві, ні в Києві. Скільки ще місяців чи років знадобиться, щоб повністю виснажити Росію чи Україну, ніхто не знає.
Така витривалість може бути дивною і навіть парадоксальною. Адже людина ХХI століття більш розпещена та звична до комфорту, ніж пересічні європейці 1910-их – а отже, гірше пристосована до труднощів воєнного часу.
Напевне, терпець у наших сучасників мав урватися швидше, ніж у російських чи німецьких обивателів у період Першої світової. Але довгий час повномасштабна війна не вимагала від більшості українців і росіян нелюдського терпіння: обидві сторони почали стикатися із серйозними проблемами в тилу пізніше, ніж учасники воєнного протистояння 1914–1918 років.
Очевидно, розгадка полягає саме в тому, що наша війна – не світова. В 2020-х воєнні дії безпосередньо зачіпають лише Україну та Росію. Міжнародні економічні зв’язки не зруйновані. І в нас, і в нашого супротивника є коло зовнішніх партнерів, які не воюють самі, але прямо чи опосередковано допомагають вести війну на виснаження. Ми вже п’ятий рік тримаємось на плаву завдяки колективному Заходу. Росіяни – завдяки Китаю та іншим країнам Глобального Півдня.
Але якщо в нашому випадку виснаження ворога займає більше часу, ніж у 1914–1918 роках, з цього не випливає, що кінцевий результат виснажливої війни виявиться менш болісним.
Як відомо, розв’язка Першої світової травмувала та розчарувала не лише переможених – що цілком природно, – а й переможців. І у Франції, і у Великій Британії, і в Італії взяла гору думка, що результати кровопролитного військового протистояння не виправдали страшну ціну, сплачену за них.
І цілком імовірно, що таке саме гірке відчуття доведеться пережити й нам.
Михайло Дубинянський
