Життя за Путіна
Володимир Путін перетворив боротьбу зі старінням на пріоритетний державний проєкт вартістю 26 мільярдів доларів – про це йдеться в нещодавньому матеріалі The Wall Street Journal.
Масштабною програмою “Нові технології збереження здоров’я”, запущеною 2024 року, займаються люди з близького оточення кремлівського диктатора, зокрема й його старша дочка Марія Воронцова. В центрі програми – генна терапія, 3D-біодрук тканин, ксенотрансплантація, кріотехнологія та інші перспективні напрямки.
Підстав не вірити журналістам WSJ немає.
Зацикленість 73-річного російського правителя на збереженні своєї фізичної оболонки не була секретом і раніше. Ще минулої осені, розмовляючи з китайським лідером Сі Цзіньпіном, він зауважив: “Завдяки розвитку біотехнологій людські органи можна постійно пересаджувати, і люди зможуть жити довше і навіть досягти безсмертя”.
А коментуючи відкритий лист Зеленського на Петербурзькому економічному форумі, Путін приділив особливу увагу своєму похилому віку: впадало в око, що цей фрагмент листа справді його зачепив.
Прагнення будь-що-будь продовжити власне життя разюче контрастує із зусиллями Кремля з укорочення чужих життів.
Велика війна в Україні, розв’язана російським диктатором, призвела до жахливих втрат. Причому в неосяжному списку загиблих переважають навіть не вороги-українці, яких Путін намагається знищити: а його власні покірні піддані.
За закордонними оцінками, після 24.02.2022 російська армія втратила лише вбитими від 360 000 до 520 000 осіб, та понад 220 000 із них встановлено поіменно.
Неухильно зростає кількість росіян, чиє життя виявилося коротшим за путінське правління. Вони народилися за Путіна, виросли за Путіна, вирушили завойовувати Україну за Путіна – і стали “вантажем 200” за Путіна.
Гротескна турбота про одне-єдине обране життя за тотальної зневаги до звичайних життів спостерігалася і до 2022 року.
Під час пандемії COVID-19 надмірна смертність у Російській Федерації перевищила 1,1 мільйона: цей показник увійшов до найвищих на планеті.
Але водночас задля порятунку старого Путіна було введено безпрецедентні заходи епідеміологічної безпеки. Суворий двотижневий карантин та регулярне тестування для всіх, хто перебував в особистому контакті з диктатором. Проходження через спеціальні дезінфекційні тунелі та знезаражуючі кабіни. І навіть особливий подовжений стіл вартістю 100 000 євро для переговорів із зарубіжними лідерами, який став об’єктом знущальних мемів.
Мабуть, це один із найогидніших парадоксів нашого часу.
Колосальні зусилля, необмежені фінансові витрати та новітні наукові досягнення спрямовані на те, щоби продовжити фізичне існування масового вбивці. Щоб дати йому можливість і надалі розпоряджатися чужими долями. Щоб він міг рік у рік множити гори трупів в Україні – а в перспективі і в Європі.
Життя лідера та вождя безцінне. Звичайне людське життя не варте нічого.
Не можна сказати, що ця думка вирізняється великою оригінальністю. Володимир Путін не прийшов до неї самостійно – він запозичив і розвинув найгірші традиції тоталітарної радянської імперії.
У 2022–2026 роках російський повітряний терор змусив нас протестувати інфраструктуру, успадковану від СРСР, країни, яка десятиліттями готувалася до великої війни.
Легендарний бункер на Банковій, призначений для найвищого партійного керівництва, довів свою надійність.
А ось звичайні панельні багатоповерхівки радянських часів стали потенційними братніми могилами. Їхні конструктивні особливості суттєво посилюють ефект ворожих ударів: при пошкодженні одного поверху часто відбувається каскадне обвалення, і цілий під’їзд складається, немов картковий будиночок.
За іронією долі, монолітно-каркасні споруди з підземними паркінгами, зведені в епоху українського капіталізму – коли про війну взагалі не думали, – виявилися краще пристосованими до військових реалій, ніж житловий фонд мілітаризованого Радянського Союзу.
Пояснення лежить на поверхні: в разі Великої війни ніхто не збирався рятувати мільйони звичайних радянських громадян. Їм наперед відводилася роль витратного матеріалу. Убезпечити треба тільки військово-політичну верхівку.
Проте радянські бонзи, які пам’ятали Другу світову, все ж таки побоювалися нового масштабного конфлікту з незліченними жертвами і намагалися його уникнути.
Як відомо, найбільшою військовою авантюрою пізнього СРСР стала інтервенція в Афганістан. У 1980-х вона була непопулярна в народі та відіграла помітну роль у катастрофі імперії. Проте, за нинішніми мірками, тодішні радянські втрати виглядають несерйозними: 15 000 загиблих за 9 років.
М’ясорубка, яку ініціював Путін і яка вже забрала сотні тисяч життів, це війна зовсім іншого порядку.
Нинішнього кремлівського правителя не турбують не лише страждання України, а й катастрофічні наслідки для самої РФ. Він виявився безжаліснішим і безвідповідальнішим за будь-якого радянського генсека 1960-х – 1980-х років.
А ось шансів на довголіття в нього, на жаль, більше. Російський диктатор вже пережив Андропова та Черненка – і виглядає краще, ніж Брежнєв у його віці.
Нічого не вдієш: медична наука не стоїть на місці, і з кожним роком старий господар Кремля все більше сподівається на чудеса прогресу.
Тим часом, зайшовши в глухий кут, воєнне протистояння в Україні дедалі виразніше стає особистим проєктом Путіна. Проєктом, який вже не надихає ні втомлених російських обивателів, ні тверезішу частину ворожого істеблішменту.
На сьогоднішній день у РФ не спостерігається одностайності щодо продовження повномасштабної війни. Навіть у лояльних слуг режиму виникають обережні побоювання щодо цього.
Доцільність подальших жорстоких боїв надто сумнівна. А ідея заморозки воєнних дій починає виглядати досить привабливо та перспективно.
Але поки що ніщо не сигналізує про те, що Путін готовий прислухатися до цієї точки зору. Навпаки, він із маніакальною завзятістю заявляє про успішний хід “СВО” і заперечує збитки, яких він завдає країні.
Він наполягає на наступі російської армії за всіма напрямами і закликає своїх військових “працювати”. Він вимагає й надалі кидати чужі життя в топку власного божевільного проєкту.
Словом, є ймовірність, що в найближчій перспективі ми побачимо знак рівності між продовженням війни та біологічним існуванням Володимира Путіна.
Поки медики зможуть підтримувати старе кремлівське тіло в робочому стані, маховик кривавої та безперспективної бійні обертатиметься за інерцією.
І тоді залишиться один шлях припинити війну: усунути кремлівського лідера фізично. Або принаймні переконати його, що подальші воєнні дії несуть реальну загрозу такого усунення.
Михайло Дубинянський
